Здобуте Україною п‘ять років тому - це не про минуле, а про майбутнє.
Зміни, закладені після Майдану, щойно починають давати плоди, їх потенціал ще далеко не розкрито.
Але ці зміни (в реформах армії, інтеграції в Європу та НАТО, гуманітарній політиці, децентралізації, економіці, охороні здоров’я та ін.) можуть зупинити.
Через нерозуміння їх важливості, непрофесійний підхід, недбальство чи злий умисел.
Ми пройшли велику частину дороги до сильної демократичної європейської України.
І ця дорога складається не лише із названих і не названих реформ. Україна ризикнула розпочати зміни із горизонтом планування довшим, аніж найближчі вибори. Бачити стратегію й рухатися системно - це ключовий виклик для суспільства, яке звикло не жити, а виживати впродовж століть.
Бачити стратегію, а не годувати суспільство простими рецептами, які не працюють - це відповідально, це той level up української політики, який ми все ще прагнемо.
Бачити стратегію і будувати інституції, а не знову пропонувати лиш зміну облич - це та вимога Майдану, яка запустила ключові зміни.
Просто вертатися назад (в передвиборчій риториці деяких політиків - «не втратити ще 5 років») не лише нерозумно, але й вкрай ризиковано.
І навіть не тому, що на початку шляху нас знову чекає Росія. Навіть із цим ми зможемо знову справитися завдяки героям, яких народжує ця земля.
Загроза в тому, що безвідповідальність знову і знову відтворюватиме совкові моделі в наших дітях.
Пс. Хто ходив в гори без карти по незнайомому маршруту знає цей злий жарт: ти можеш розвернутися, бо втомливо і довкола самі сосни, а можеш за наступним горбом побачити неймовірний краєвид. Можуть ще, звісно, далі й далі бути сосни, але гори вчать нас: щоб милувалися серце й очі, буває, зітреш ноги до крові.
