Коли я перший раз почув кількість людей, які мають за рік вторгнення бойовий досвід, але не мають базової військової підготовки (БЗВП), я не повірив. Перепитав. Потім уточнив і виявилось що їх ще більше. Це люди, які з перших тижнів війни пішли воювати. Без повісток, воєнкоматів, комісій, навчальних центрів та полігонів. Їх або потім оформляли, або оформляли за спрощеною процедурою. Просто потім завели особову справу та видали воєннік. І то не завжди.
Сама велика проблема в тому, що в основній своїй масі вони впевнені, що вони вже все знають і все вміють.
За тиждень навчання це минає.
Але перший тиждень, особливо з майбутніми сержантами-лідерами, це боротьба з внутрішньою установою "явротїбавявоював".
Чим більше ніштяків на особистій зброї, тим "фаховіше" вротєбатєль. Не пристріляні коліматори, магніфери, трьохточки, одноточки, глушники, саундмодератори у піхотинця на посаді стрілець, це все є показником бойового досвіду. При відсутності базових знань.
А ще різні намотки на приклад. Дуже часто зброя не приведена до нормального бою. Споживання з коробки. Достав ремонтної категорії і лупаш.
Коли ми намагаємося з'ясувати в розмові навіщо ті глушники, коли позиції напиздовують всіма калібрами починаючи з 82 мін до фабів та ракет, чіткої відповіді нема. Але глушники є. Як і різні байки та легенди, які не мають нічого спільного з реальністю.
І вони воюють. Досі воюють. Хтось краще, хтось гірше. Навчаються, як можуть, та набувають досвід. Не завжди правильний.
Бо це, дуже часто, підрозділи створені в перші дні-місяці вторгнення з нуля. Там де не було кістяка з контрактників та досвідчених бійців. Там просто не було в кого вчитись.
Дуже багато таких в ТРО. Не в тому ТРО, що за хабарі йшли на блокпости волонтерів шманати, а ті, які в перші дні побігли в зачинені воєнкомати, бо ворог підступав до міста. Або заходив в місто. Яким зброю насипом насипали. І вони зайшли тоді в нові підрозділи і досі в них воюють.
Це реалії сьогоднішньої війни.
Перший тиждень до них приходить усвідомлення що вони дуже багато не знають або знають не так.
В середньому через тиждень потихеньку зброя втрачає тактикульність і повертається до заводського стану. Нічого не тисне щоку, нічого не висить кілограмовою гирею, нічого не засирає зброю аж до останнього патрону в магазині.
Попускає. І починають кучу збирати на 100 метрів гарну. І на 200 влучати. І на 300. І з не зручних положень. Починається свідомий процес. Після того як синдром "бувалості" поборено, майже завжди навчання йде, як пісня ллється. Бо знають навіщо.
Але зараз я не про це. Зараз я про кадри та про кадровий резерв.
В тих самих тисячах людей з бойовим досвідом але без базових знань. Це все добровольці. Це все люди, які не чекали повісток, а просто ломонулися на війну. Багато хто розчарувався. Багато хто втратив "задор". Але майже всі вони зберегли мотивацію.
В нас вже було кілька випадків, коли нам на навчання дають людей з певною характеристикою, а назад через два тижні повертається зовсім інша людина. Неочікувана. Але людина на навчанні проявляється як фахівець і як лідер, а потім вже в новій іпостасі повертається в підрозділ. І вже після усвідомлення його знання на практиці, ми стараємося таких забирати на наступну "прокачку".
Кілька раз дивувалися комбати. "Віддали вам ........, вернувся охуєнний, грамотний боєць. Ви що їх там поїте чимось?".
Насправді все дуже просто. Коли люди на початку повномасштабки приходили в підрозділи, там с колес формувався колектив і ролі розподілялись трошки не по військовому. Бо військових не було. Хтось нагліше, хтось горлопан, хтось харизматичний. А в когось сусід Атошнік і дохуя розповідав.
А хтось взагалі на якісь курси ходив і вміє тактикульно головою крутити, та ходити як "спєцназ". І людина як би займала своє місто в колективі, бо не мала ні досвіду ні знань. Ніхто не мав. Але ж чутки, байки та казки. І так воно катило, поки людина не попала на навчання. Поки вона не зрозуміла, що половина з того що переказували зі слів когось, то якась хєрня, яка в піхоті тупо не працює.
І людина вчиться. А потім повертається в підрозділ і каже - нє пацани, це так не працює. Це отак працює. А пацани такі (ну вже ж досвід) бля, ну точно. Як же ми самі не додумались. А отут, каже людина треба робити так, а не так. І пацани такі ще більше охуївші - ну точно ж. І міняється соціальна модель. І вже цей дядько, вчить тих хто вчора йому щось за війноньку розповідав, та показує як треба обладнати позиції, нарізати сектори та зробити картки вогню.
А потім. А потім ми його знов забираємо, вже на тренінг командирів піхотних відділень.
А знаєте що саме цікаве? В середньому по палаті, з сотні бійців, які маючи бойовий досвід проходять БЗВП, 12-15% спроможні бути молодшими командирами. Вони лідери і розумники. А ще вони вмотивовані і вони добровольці. Просто треба з ними працювати.
Працювати, впахувати, вйобувати. Індивідуально. І все буде добре. Нема в нас іншого вибору.
