Так сталося, що при всій принизливій пропаганді про Україну в цій самій Україні росіянам Є ЩО ВЗЯТИ.

Починаючи від стіралок та чайників, і закінчуючи технікою, зерном, металом. Не кажу вже про історію та культуру.

Українцям в Росії - нічого й не хочеться. Бо Україна самодостатня, була і буде. Брати російські чайники - дріб'язково. Російську "культуру" - так вона майже вся наша. Пісні - плагіат наших. Фільми відзняті в Києві. Картини та ікони в російський музеях - це українські картини та ікони, крадені ще комуністами та більшовиками.

Газ красти? У нас є свій.

Землі? Нащо, якщо у нас свій родючий чернозем?

Території? Так вони і так чужі, в них є свої власники - частина китайська, частина японська, частина татарська, частина чеченська...

Росія - країна, яка нічого корисного світу не дала, окрім понтів та погроз. Окрім суцільної брехні та тероризму.

Ах, "Толстой" у вас? "Лєрмонтов"? А хто вони такі після того, як ви згвалтували наших дітей? Після наших цивільних, мертвих, з зав'язаними за спинами руками? Після знищених лікарень та шкіл? Нам ще про Пушкіна треба згадати??

Все таке смердюче, все таке заражене гниллю... І чуже. Награбоване.

У випадку з людьми найбільша образа - коли тебе не те що не ненавидять - ТЕБЕ НЕ ПОМІЧАЮТЬ. Коли ти ніщо. Ніхто. Надто дріб'язковий, щоб на тебе реагувати та щось від тебе хотіти.

Напевно, тому Росія весь час щось від нас, українців, хоче - бо свою дріб'язковість, несамодостатність ніяк не може виправити.