Ось цей день і настав... Йому передував гавкіт тих, хто 5 років тихіше миші відсижувався по норах та в екзілах, а наразі підняв хвіст й почав погрожувати Порошенку і тим, хто разом з ним зберіг країну. Не на тих напали...

У цей день сучасна українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури Галина Пагутяк звернулась до українців:

“Приберіть зі своїх сторінок українські прапори, калину, вінки, вишиванки, цитати з Ліни Костенко, Степана Бандери, Тараса Шевченка.

Не тому, що доведеться, можливо, невдовзі їх ховати у скриню, а тому що ви їх недостойні. Приберіть портрети Небесної Сотні, що на стендах коло церков і в школах по наших селах. Бо ви їх недостойні. Не дивіться в обличчя молодих удів, дітей, матерів загиблих у російсько-українській війні – ви НЕ на їх боці, а на боці їх убивць.

Ви їх недостойні, бо плюнули в обличчя Великій Матері, обравши проросійського фіґляра. Лицемірство – непрощенний гріх. Ще 5 років тому ви були на патріотичному піднесенні, їздили на Майдан, допомагали йому, оплакували загиблих. Навіщо? Щоб фіґляр глумився над їх пам’яттю, щоб ви завели знову до хати ворога, якого прогнали, який навіть не приховує своєї зневаги до зрадників? Ніхто не любить зрадників,їх позбуваються найперше."

Це крик душі щирої українки, але ми вибрали демократію, і наразі пожинаємо її плоди. На цьому тлі в мене питання:

Як скоро 73% будуть волати: "Ми зовсім не цього хотіли!"

- Через три місяці - ставте "1".

- Через півроку - ставте "2".

- Ніколи не пожалкують про свій вибір - ставте "3".

Я ж скажу лише те, що перешкоди здаються занадто великими тоді, коли перед ними стоять на колінах. Коли стаємо у повний зріст і робимо своє, ми їх долаємо. Цей день мине, а від завтра час почне працювати на нас. Поборемо.