Скажіть, а вас не дивує останнім часом поведінка прем’єра Гройсмана? Не дивує те, що прем’єр, якого всі останні роки президентства Порошенка сприймали як надійну руку президента в Кабміні, тепер став що називається «викидати коники»? Порошенко «заважав йому боротися з корупцією». Порошенко – те, Порошенко – се…
От і мене це здивувало. Всі останні півтора місяці я сушу собі голову питанням – що сталося? З якого лиха? Чому раптом Володимир Борисович вирішив іти на вибори окремою колоною? Перше, що спадає на думку – вирішив відкусити шмат від успіхів свого прем’єрства. Не секрет, за часи президентства Порошенка зроблено було чимало. Досягнення економічні так чи не так, але реалізовував уряд. Україна має чимало прецедентів, коли успішні прем’єри боролися за президентську посаду – Кучма, Ющенко, Янукович, Тимошенко… Проте…
Існує суттєва відмінність. Українська культура менеджменту дуже персоніфікована. Українською це перекладається так – українці не сприймають складних систем керування, всіх їх вони зводять до простого і зрозумілого – батька-отамана. А батько-отаман буває або гарний (тобто – суворий, але справедливий), або – поганий (всі інші варіанти). Дотримується при цьому закону батько-отаман чи ні – українцям до лампочки. Успіх виправдовує все, а неуспіх не виправдовує ніщо. Це – реальність, з якою доведеться миритися ще багатьом поколінням керівників в Україні. Які б складні системи керування Україною за порадами західних експертів не придумували б політики, український народ питатиме завжди лише з одної персоналії – батька-отамана. Тобто – з особи, яка найбільше підходить під таке визначення в уяві українців. Як правило це – президент. Але.
Ющенко і Янукович реалізували свої амбіції тоді, коли президент Кучма вже не міг повернутися у владу. Юлія Тимошенко прем’єрствувала на тлі відверто слабкого президента. Все це дало змогу їм в уяві людей стати або повноцінними батьками-отаманами, або – певними їх замінниками. Це – історія не про Гройсмана. Він не може претендувати на звання батька-отамана в свідомості людей, які цінують успіхи досягнуті за Порошенка. Порошенко – все ще в політиці, і безумовно він – сильний лідер. Гройсман завжди йшов у фарватері Порошенка, жодних гучних конфліктів між ними не було, тож тепер для противників Порошенка Гройсман – лише тінь Порошенка. А для більшості з тих хто підтримував Порошенка, Гройсман – це особа яка обкрадає згорілу хату – краде шмат успіху, користуючись важкими часами у Порошенка. В таких умовах успіху Гройсману не досягти. І рейтинги це підтверджують, партія Гройсмана – непрохідна. Вона лише відриває відсотки в партії Порошенка.
Чи розуміє все це сам Гройсман? Складно сказати. Але – мав би, якщо не розуміти, то відчувати. Все ж таки Гройсман дуже довго керував українцями, аби розуміти їхніх масовий психологічний портрет. Але якщо на успіх він не розраховує – тоді чому?
Може йому пообіцяли прем’єрство після виборів? Можливо. Але «обіцяти» в Україні ніколи не означало «одружитися». Пообіцяти йому можуть що завгодно – але от не буде моно-коаліції у «Слуги народу». І що тоді?
Певно я ще довго сушив би собі голову, якби не деталь ,яку помітили підприємці-кравці. Нещодавно прем’єр Гройсман нагадав, що уряд передбачив у бюджеті 226,6 мільйони грн., на закупівлю світловідбивних жилетів для школярів 1-4 класів. І от кравці звернули увагу на те, що: тендер по тих жилетках не об’являли, а за півтора місяці що лишилися до 1 вересня повести тендер, укласти угоди та пошити жилети вже ніхто не встигає. Відтак – очевидно, що жилети купуватимуть у іноземного виробника (Китай - ? В’єтнам - ?). Відразу запитання – у кого і в якій кількості? У роздріб такий жилет наразі коштує біля 120 грн. Враховуючи що йдеться про учнів 1-4 класів, ніби все нормально, закладених грошей вистачає для купівлі 1,9 мійльона жилетів, при загальній кількості учнів в закладах середньої освіти у 3,91 мільйон осіб. Але. Коли ідеться про такі оптові партії – ціни на товар добряче знижуються. І ще – усім батькам очевидно, носити такі жилети буде дай Бог аби половина від учнів. Чи всім їх видадуть? Тож знову таки питання – у кого закуповують, в якій кількості і за якою ціною? І ще – куди дівається надлишок грошей, а ітиметься очевидно, мінімум, про мільйони гривень? Простіше – ми маємо класичну корупційну схему. І це – лише те, що помітили кравці. Скільки ще таких схем, насправді – знає один Господь Бог.
Уряд цей намір не приховує – навпаки. Він на ньому піариться. Він не боїться, що деталі оборудки зацікавлять спадкоємців. Все це дає припустити, що мотивація команди Гройсмана брати участь у виборах проти Порошенка має примітивно просту причину – Гройсману дали бабла. Частково – напряму. Частково – давши добро на от подібні схеми з бюджетними коштами. Про якесь майбутнє – не ідеться, ідеться про профіт тут і зараз.
Все не просто. Все набагато простіше.
