Далека знайома ховає чоловіка, їм обом трошки за 30-ть в них немає дітей і тепер вже ніколи не буде…
Під Харковом загинув хлопець з паралельного класу…
Вже поховано кілька колег. А ще колеги ховають своїх колег… Вони всі такі молоді і ще геть нічого по собі не залишили…
Інстаграм, ТікТок, Фейсбук - срач, собаки, жоби, море, діти - НЕКРОЛОГ, некролог, некролог, некролог, поховання…кожне фото, чорт та йому тільки 20-ть, як таке можливо йому тільки стукнуло 30-ть…
Я думаю саме про це покоління, розстріляне, закатоване, у вогні загартоване, жертовне, нескорене, душею не загублене, але вбите!
Це все моє покоління. Покоління, яке мало творити наступне покоління, а тепер наші попередники ховають своїх дітей, виховуючи осиротілих чужих дітей або ще гірше - на могилі самі, бо їхні діти віддали своє життя, не народивши нове…
Якщо десь і є море сліз, то це наше море. Якщо біль колись і можна вгамувати, то нам і життя для цього мало буде. Якщо життя і вартує чогось - то тільки запеклої боротьби, помсти, нищення, вічної пам'яті та кари ворогові!
Ні, ворог вбиває не чужого воїна - він вириває хребет нації, сердце народу, майбутнє країни! Твоєї країни і твоєї нації!
Це я пишу не тільки Вам, це я пишу і собі - на згадку, на спомин, щоб не заблукати, аби не помилитись, аби не відступити і не розслабитись.
Аби пам'ятати, що війна не тільки для них і геть зовсім не за території…
Дякую, тобі друже, хоча ти мене і не знаєш, а я тебе не знаю, але дякую, що ти борешся за мене!
Слава ЗСУ!
