Протягом кількох останніх днів Україна переживає масовані пожежі на своєму східному кордоні, зокрема на Луганщині. Вогонь вже забрав життя десятків людей і знищив багато помешкань. Пожежею охоплено площу понад 10 тисяч гектарів.
Існують , що ці пожежі – результат навмисного підпалу, вчиненого російськими агресорами або їхніми наймитами. Це добре організована воєнна операція. Пожежі почалися з сірої зони, охопили українські позиції і ближні тилові зони сил ООС.
Історія знає багато прикладів, коли вогонь використовувався як зброя проти ворога. Адже вогонь є не тільки стихією, яка знищує матеріальні об”єкти, він також має велике значення як знаряддя психологічного тиску, як щось таке, що викликає страх і паніку в лавах супротивників.
Приборкувати вогонь, підтримувати і здобувати його навчилися ще наші дуже давні предки з біологічного роду Homo, ймовірно ще навіть до того, як виник сучасний вид людини, Homo sapiens. І вже досить скоро первісні люди почали використовувати вогонь і під час полювання на диких звірів, і під час зіткнень з конкуруючим племенем. Археологи мають свідчення, що наші пра-пращури вчиняли підпали і билися палицями, підпаленими з “бойового” кінця.
Вогняна зброя була вдосконалена під час розвитку стародавніх цивілізацій. Китайці розробили пристрої для жбурляння горщиків з палаючою сумішшю вже за часів династії Цінь у 5-4 ст. до н.е. Під час монгольської навали 1230-х – 1270-х років китайці вже винайшли порох і використовували його для стрільби ракетами і гранатами, які, коли вибухали після падіння, викликали дуже інтенсивні пожежі. Монголи запозичили ці пристрої і використовували їх під час штурму фортець Східної і Центральної Європи та країн мусульманського Сходу. Крім того, монголи вживали вогонь як засіб терору проти тих, хто чинив їм опір. За їхньою традицією, якщо місто відмовлялося відкрити перед ними свої ворота, після захоплення штурмом це місто повністю спалювали.
Знаменитий “грецький вогонь” став могутнім воєнним засобом у Візантії. Вважається, що його винайшов сирієць на ім’я Каллінік, який близько 672 р. став підданим Східної Римської імперії. Каллінік не тільки розробив рецепт палаючої суміші (куди входили сира нафта, сірка, вапно і ще якісь інгредієнти), а й винайшов пристрій, який він назвав “сифон” – металеву посудину, до якої приєднували міхи (як ті, що використовувалися ковалями в кузнях). Роздмухування повітря міхами утворювало потужний струмінь суміші, яка самозапалювалася в повітрі і сягала відстані 50-100 метрів. Пожежу, що її викликав “грецький вогонь”, було надзвичайно важко загасити. Візантійці (ромеї) успішно користувалися “грецьким вогнем” на морях, де знищували ворожий флот.
У Середні Віки, а особливо починаючи з 17-18 сторіч, одним із засобів війни стала так звана “тактика випаленої землі.” Так, у червні 1687 року кримські татари (Киримли) підпалили степ на північ від Перекопу, так що утворилася мертва смуга завширшки у 200 кілометрів. Метою цього підпалу було унеможливити захоплення Кримського ханства військом під проводом московського воєначальника князя В. Голіцина, яке включало в себе біля 50 тисяч українських козаків гетьмана Самойловича. Тактика кримців виявилася переможною для них і нищівною для московсько-козацького війська. За тиждень переходу через мертвий степ без свіжої води і без фуражу під палючим сонцем коні і люди страшно втомилися. Коні почали гинути, люди – хворіти. Голіцин наказав повертатися до домівок. Через два роки, у травні 1689 р., коли гетьманом українських козаків вже був Іван Мазепа, історія повторилася: татари знову підпалили степ. Кримське ханство встояло ще майже століття, аж до 1783 року.
Напередодні Першої світової війни армії європейських країн і США взяли на озброєння новий пристрій для знищення ворога вогнем – вогнемет. Перші вогнемети були досить примітивні і за конструкцією нагадували пристрої для “грецького вогню” – палаюча суміш викидалася з них з допомогою стислого повітря. Як і візантійські “сифони,” вони стріляли на відстань до 200 метрів, але вже починаючи з 50 метрів струмінь вогню тоншав, тому що суміш згоряла на повітрі, і цілі досягав значно слабший вогонь. Втім, навіть і ці перші вогнемети були потужною психологічною зброєю. Є свідчення, що під час “траншейної війни” 1915-1918 рр. солдати вистрибували з траншей і тікали хто куди, коли бачили вояків супротивника з ранцевими вогнеметами. У 1930-і – 1950-і роки вогнемети суттєво вдосконалилися: з’явилися фугасні і реактивні різновиди цих машин.
Тактика випаленої землі, а також запальні бомби, широко використовувалися під час Другої світової війни. Майже одразу після початку вторгнення гітлерівської армії і її союзників на територію СРСР у червні 1941 р., Державний комітет оборони СРСР почав операцію “випаленої землі” заради створення незносних умов для окупантів. Ця операція включала в себе підпали і організацію вибухів на об’єктах промислового виробництва. На знищення вогнем були приречені поля зернових культур, елеватори зі збіжжям, і навіть житлові будинки. Останнє часто було смертним вироком для селян, особливо під час дуже холодної зими 1941 р. Як тепер відомо, 18-річна Зоя Космодем’янська отримала саме таке завдання – підпалювати житла мешканців села Петрищеве, де стояв невеличкий гарнізон німецької армії. Німці повісили її, почепивши їй на шию напис, Brandstifter von Wohngebäuden, тобто “підпалювач житлових будинків”. При всій їхній ненависті до німецьких загарбників, навряд чи селяни Петрищева шкодували цю молоду дівчину, майже дитину, яка стала жертвою неймовірно жорстокої політики кремлівських можновладців. А навесні 1945 р. Гітлер віддав наказ впроваджувати ту саму тактику випаленої землі на територіях Третього Райху, яким загрожувало бути захопленими радянськими або союзницькими військами.
Особливо жорстоким було використання неймовірно могутніх запальних бомб під час повітряної атаки союзників на німецьке місто Дрезден 13-15 лютого 1945 р. Ця атака була здійснена ескадрильєю з 1 249 важких бомбардувальників Великої Британії і США. (У бомбардуванні після досить довгої і гострої суперечки про доцільність взяли участь також кілька польських екіпажів.) На місто було скинуто близько двох тисяч тонн розривних і близько 500 тонн запальних бомб. Вибухи розривних бомб разом з вогнем запальних бомб викликали страшну пожежу. Загинули десятки тисяч людей, переважна більшість з них цивільні (Дрезден не мав великого гарнізону). Більшість жертв загинули саме від пожежі (згоріли або задихнулися від диму і недостачі кисню). Через трагічний збіг обставин, загинули також біля 5 тисяч американських військовополонених. Це описано у знаменитому романі Курта Воннеґута “Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей”. Дискусія про те, скільки дрезденців загинуло, а також про доцільність усієї цієї повітряної атаки, не припиняється аж до сьогоднішнього дня.
У 1942 році секретна лабораторія на кампусі Гарвардського університету у США розробила рецепт суміші під назвою “напалм” (скорочення від двох інгредієнтів суміші, нафтенової та пальмітинової кислот, які додавалися до бензину і викликали його конденсацію в гель). Температура горіння напалму – до 1200 градусів Цельсія. Він має властивість прилипати до людської шкіри, де горить довго і викликає дуже тяжкі, часто смертельні опіки. Напалм також просочується під землю і знищує бункери і інші підземні споруди разом з персоналом. Під час горіння напалму утворюється дуже багато вуглекислого газу, який може вбити і тих, хто не постраждав від опіків. Повітря, розігріте полум’ям напалму, рухається у відцентровому напрямку і розвиває швидкість до 110 кілометрів на годину, викликаючи нові пожежі. Американська авіація широко використовувала напалм під час бомбардувань японських міст. Напалм також зажив сумної слави під час війни США проти Північної Кореї у 1950-1953 рр., і проти В’єтнаму і Камбоджі у 1963-1973 рр. Бомбардування напалмом також регулярно здійснювалося обома сторонами під час ірано-іракської війни 1980-х років, і під час громадянської війни в Анголі і деінде в країнах Африки. Сьогодні колосальні запаси напалму зберігаються у США, в Росії, Китаї, Північній Кореї і в Ірані. У січні 2009 р. США підписали міжнародну угоду про утимування від використовування напалму під час військових операцій.
Як бачимо, нині Росія використовує вбивчі властивості вогню у своїй незаконній, неоголошеній, підлій війні проти України. Звичайно, перекладання провини за пожежі, які зараз буяють біля східного кордону України, на посуху, недопалки від сигарет, випадково пошкоджені електричні проводи тощо є тільки окозамилюванням. Спроби такого перекладання з хворої голови на здорову треба негайно і дуже рішучо зупиняти. І, знову ж таки, дуже неправильно з точки зору елементарної інформаційної гігієни і людської моральності покладатися на дурниці, що їх розповсюджують російські медіа (прямий ворог України) і західні медіа (один з головних російських проплачених колаборантів).
Тож “будьмо уважні,” як закликає нас священник або диякон під час Божественної літургії св. Йоана Золотоустого. Слава тим, хто просто отепер б’ється з пожежами і чинить опір Росії з усіма її найманцями.
І, звичайно, слава Україні.
Джерело -
