Я так часто чув від одеситів про оте таємниче порто-франко, мені так часто дзижчали про вулицю Старопортофранківську, що я навіть був розчарований, що оте порто-франко існувало в Одесі лише з 1817 по 1858 роки.
Порто-франко – це вільний порт, хто був у Лас-Пальмасі, той знає.
Порт безмитної торгівлі, де ціни чи не вдвічі нижчі, ніж в материковій Іспанії, тому його облюбували «для отоварки» радянські моряки, особливо рибалки, що ловили сардину під Західною Сахарою. В тому числі й одеські траулери з «Антарктики».
А грецькі капітани, що вели свої «панамакси» на Америку взяли моду бункеруватися в у «вільному порту» паливом на перехід – теж без мита і без акцизів.
Якби порт був звичайний – хто б у нього й заходив? Острови і острови.
Отож, порто-франко зазвичай вводять, щоб привадити до нового порту кораблі.
В Російській імперії потім були вільними ще Батумі і Владивосток, але вже пізніше за Одесу.
А привадити до себе хитрі одесити хотіли кораблі, які вже звикли ходити на Миколаїв та Херсон. І навіть возили для цього у Петербург хабаря кількома возами апельсинів персонально для царя.
В Одесі зараз є пам'ятник цим апельсинам.
Отримали таки собі те безмитне порто-франко всім на заздрість, собі на прокорм.
А добре казати «вільний порт» в Лас-Пальмасі – він на острові.
А в Одесі межу вільного міста позначала вулиця Старопортофранківська, яка йшла по краю старовинної Одеси й відділяла її від невільного російського світу ровами і митницями зі шлагбаумами.
Тобто, за всі безмитні товари платити мито треба було вже на виїзді з міста.
А одесити купалися в розкрошах, дешевших на 30, чи скільки там, %, ніж в губернському місті Херсоні.
Не дивно, що навіть херсонський губернатор в результаті втік в Одесу. Це ж на самій каві яка економія.
Щоб випускати вози з крамом з міста тільки через митниці, вздовж вулиці Старопортофранківської викопали рів.
А потім другий. А потім третій. Бо вночі добрі одесити всі як один ставали контрабандистами, і тягнули безмитний товар через рови, як якісь сучасні закарпатці. На них, звісно, полювали митники й жандарми.
Вони, звісно, шукали невідомі маршрути через прохідні двори й нички.
При цьому навіть копати підкопи через кордон, як згаданим закарпатцям, їм не було потреби – Одеса стояла на катакомбах, з яких саме інтенсивно тягали нагору ракушняк для будівництва.
Пам'ять про ці золоті часи контрабанди, коли товар могла носити через митницю будь-яка кухарка, а не спеціально навчений грек на шаланді зі Стамбула, породила лавину бандитських і крутійських пісень і ностальгію про втрачений одеський рай.
Але я забігаю вперед.
Митниця спочатку була литовська і обкладала митом чумацькі вози з сіллю.
Коли до Привозу й митниці добудували фортецю й причал, містечко вже прозивалося Ґаджибей і володіли ним турки. Було це за 300 років до «заснування» міста Катериною ІІ.
