У скандально-резонансному фільмі Сергія Лозніци "Донбас" є епізод, який дуже глибоко символізує сьогодення. В ньому до речі одного з героїв грає одеський актор Делієв, якого я навіть не впізнала, настільки майстерно він вжився в образ, абсолютно протилежний тому, в якому більшість звикла його колись бачити (відоме шоу "Маскі").
Пересічний бізнесмен-донбасівець середнього віку, що живе на окупованій території, приходить до місцевого "райвідділку народної міліції" бо йому подзвонили і повідомили що знайшлася його автівка яку угнали. Він прийшов, сповнений впевненості, що зараз йому її повернуть. В ході діалогу з бойовиком, що його грає Делієв, виявляється, що у бізнесмена небагатий вибір - або відписати тачку на бойовиків, або зовсім не вийти з будівлі.
Лагідний дядя пояснює бізнесмену, що "героям наваросії" потрібен транспорт щоб їздити на війну. Бізнесмен пручається, аргументуючи тим, що він поза політикою, не втручається у війну і взагалі це його не стосується. Чим далі він пручається, тим більше зростає ціна його виходу з будівлі. Аполітичного бізнесмена заводять в актовий зал, дають телефон з якого він зараз вимушений шукати гроші на свій викуп і в ахуї він бачить там десятки таких самих як він сам - аполітичних чуваків, які телефонували близьким у пошуках грошей на свої викупи з заручників.
Мабуть цей епізод був одним з тих, що найяскравіше демонструють поточну ситуацію. Ти думаєш що ти домовишся з "руськім міром", але він ніколи не домовиться з тобою.
Найбільше, за деяким виключенням, волали через той фільм саме ті, хто так і не зрозумів нічого про минулі п'ять років. А потім вони пішли на вибори.
