Юрій Богданов - Перемовна маячня ім. Дональда Трампа
У Путіна і Трампа багато спільного. Одне з найвиразніших - вони люблять торгувати понтами. Надувати щоки і виставляти максимальні умови опонентам і партнерам.
Звісно, частково вони спираються на реноме країн, якими їм (на наше нещастя) пощастило керувати. Але стилю в тому більше ніж ресурсу.
Весь перемовний процес адміністрації Трампа після 20 січня - це про такий специфічний стиль. Їх “посередництво”, про яке ніхто не просив, але від якого не можна просто так відмовлятися, це виключно їх ініціатива у спробі довести маскуліність, ефективність, геніальність Трампа. Вони справді думали, що швидко про все домовляться, бо перелякають Україну і особисто Зеленського, а з Путіним відносини чудові, ну дасть пару пасів Донні і все буде.
Чому все пішло не за планом?
По-перше, не було жодних причин, чого б Україна просто повелася на шантаж. Країна витримує наймасштабнішу військову агресію з часів другої світової, і що таке стресостійкість знає. Хоча у нас вистачає тих, хто волає, що треба підписувати будь-яку маячню, але нащо слухати Гончаренка чи Арестовича?
По-друге, є лише одна умова, за якої Путін піде на справжні перемовини - вихід з війни буде для нього меншим ризиком, ніж продовження війни. В його голові, звісно, мова не про обʼєктивну реальність. Судячи з того, що ми знаємо по фронту - він все ще розраховує покращити свої “перемовні позиції” і відхопити більше.
Якщо він заходить в реальні перемовини - то в його голові вже існує сценарій, коли продовження війни є для нього катастрофічним ризиком. Або він готовий почати десь іншу війну, щоб не демобілізувати армію і не виводити країну зі стану фортеці в облозі.
Якщо Путін зараз на щось “погоджується” або “майже погоджується”, у нього є один спосіб це продемонструвати - припинення вогню. Чого і вимагає Україна, і на що в березні погодилися США. Це - перший крок. Все інше може бути тільки ПІСЛЯ.
Але навіть крок № 1 - припинення вогню - грандіозна задача. Щоб зробити цей “простий” крок в реальності треба проговорити три колосальні за складністю питання.
№1 - як малювати лінію розмежування і хто це буде робити. ООН? Колегіальна рада з нейтральних до конфлікту країн? Хто?
№2 - хто і як буде здійснювати контроль за припиненням вогню. Це, як мінімум, 10 тисяч людей на всю лінію фронту. Швейцарці рахували.
№3 - реалізація гуманітарних питань, наприклад, обмін полонених всіх на всіх як передумова до будь-яких подальших перемовин. Для цього треба верифікувати списки полонених обох сторін.
Я розумію, що у голові Трампа і його оточення існує офіс простєйших рішень, але поки цих трьох питань немає на столі - це все фігня з коня, а не перемовини про припинення війни.
Наскільки я розумію логіку довбограїв, Трамп і Ко справді увіровали, що Україна - маріонетка США, Європа ні про що, а Путін - це братюня. Тому усі ці (і ще сотню) складних питань можна ігнорувати. Достатньо буде “принципової джентельменської угоди з Путіним”.
Але потім РАПТОВО зʼясувалося, що Україна не буде капітулювати і готова тільки до притомних перемовин, які зберігають вікно можливостей у майбутньому все повернути, Європа не зніме з Росії санкції (а без цього і без великих інвестицій будь-який мир Путіну не допоможе), а Путін виставляє тільки кончені вимоги.
Тому, власне, Рубіо в Лондон не полетів. Почути від України і Європи ввічливе “повертайся, коли умови будуть притомними” може і Келлог. Йому і не звикати.
Звісно, мене досі вражає, наскільки ця адміністрація тупорила. Наскільки Уіткоффу легко їздять вухами росіяни, і як на все це ведеться Трамп. Але нам своє робити.
Якщо зараз Путін раптово не піде на «перемирʼя», тягнути час, поки не отримаємо всю допомогу від клятого Байдена. А далі чекати, поки Трамп провалить іранський і китайський напрямок, а Путін не зможе реалізувати свої хотєлки. Це кілька місяців.
І от тоді перемовини будуть можливі.
Правда, не факт, що для них нам потрібне посередництво Трампа.