Не пам’ятаю такого дивного настрою перед новорічними святами. Зазвичай у цей час ставимо ялинку, а сьогодні якби я не згадала – ніхто б не згадав. І все одно не купили, у продажу румунські ялинки по тисячі гривень за штуку.
І ні, ковідну тисячу не приймають.
Це не був рік втрати ілюзій. Вибачте, у нашому віці та з нашим досвідом соромно мати ілюзії, ми їх розгубили іще тоді… давно. Але це був рік кристалізації та ясності бачення. Ми стали дуже нетолерантними, це правда, недобрими.
З’ясувалося, що у владі багато реальних людей, які працюють проти України. Власники ключових стратегічних посад свідомо роблять так, щоб наша країна стала слабшою, повільнішою, біднішою.
Також з’ясувалося, що вони здатні купити і організувати собі широку медійну підтримку. А ті хто проти – дуже швидко з опозиціонерів перетворюються на дисидентів. І що від політичних репресій, переслідувань, спалених машин і розбитих у підворітні голів нас відділяє тоненька пунктирна лінія. Занадто тоненька, як на мене.
З’ясувалося, що у близькому оточенні є люди, яким ти більше ніколи не подаси руки. І не у політичних уподобаннях справа, голосуйте за кого хочете – чи сторож я ближньому своєму? Справа у моралі, напевно. У ставленні до країни. У ставленні до тих, хто відчайдушно вигрібає, і до тих, хто б’є гребців веслами по головах.
Здавалося б, до чого тут Порошенко, так? Але коли на третьому році Вовиного правління навіжена пані Ф. верещить, що «Порошенко напідпитку увірвався до каналу «Рада», а серед друзів знаходяться ті, хто лайкають це «напідпитку», я їх блокую і у соцмережах, і у житті назавжди, з легким серцем і без жодного сумніву. Так само тих, для кого Порох знову «втік з валізами доларів».
Просто не вірю більше у святу простоту та корисних ідіотів. Чомусь виходить, що наші ідіоти жодного разу не пригодилися Україні, весь час вони стають корисними для сусіда.
Ну добре, а що в активі? Що цього року сталося хорошого, кому Миколай у кінці кінців принесе цукерочку (рошен), а не різочку?
Люди. Не ті що у телевізорі і не ті що на ФБ, бо це ж здуріти можна. А ті, кого я знаю в обличчя, кого можу поторгати і кому подзвонити. Леся вже під тисячу подарунків зібрала сиротам і солдаткам. Лора сушить найкращі у світі фруктові чіпси для військових. Ксенка встановлює пам’ятні брили героям Іловайська на Аскольдовій могилі, сьогодні десять тонн ґрунту замовила для підсипки. Свят розписує сітку фронтових концертів. Гліб як Чугайтер, весь у дротах, знову тягнуть якусь сигналізацію в окопах. Юра, Таня, Алла, Лена-Белка і моя Ірина Білка…
Я можу перебирати їхні імена годинами, і це буде готова молитва «за здравіє». Я думаю, за упокій ми з ними теж помолимося. За упокій наших ворогів, щоб лежали собі спокійно і більше ніколи не рипались.
Цей рік дав нам силу рук, на які можна обпертися.
Автор:
