Важко повірити, що в твою країну можуть так просто вдертися. Розстрілювати, катувати, ґвалтувати.
Ще важче повірити, що ти мусиш доводити це світу, політкоректному, вічно стурбованому і бездіяльному світу. Доводити, доводити, доводити.
Що це не війна путіна.
Що вся русня така.
Що вся їхня культура така.
Що вони планували геноцид.
Що залюбки зроблять це з усіма навколо.
Що не можна просто взяти і здатися.
Що нам потрібна потужна зброя, аби їх спинити.
Що так звані демократичні цінності треба не тільки пропагувати словом, а й захищати ділом.
Що не буде більше business as usual.
Що оприлюднені фото замордованих українців не “порушують стандарти спільноти”, а доводять злочини русні.
Що “давайте послухаємо обидві сторони” неможливе зі схибленими терористами.
Що ти не шалений український нацист, а просто доносиш правду.
Світ більше місяця НАЖИВО дивиться на масові вбивства українців ніби чергове нетфлікс-шоу, але досі не може остаточно визначитися: на чиєму боці правда? Чи варто запроваджувати серйозні санкції проти росії? І взагалі, як щодо “фашистів Азову”?
Світ зламався, але ми його полагодимо - разом із усіма, хто не злякався підставити плече і назвати зло злом. Після нашої перемоги.
