«там же дєтєй послалі на войну»…
Бачу деякі наші кумушки не заспокояться і розмазують соплі, що ой, русскіє мальчики не знали про війну. Їх просто відправили на смерть.
По-перше, ці мальчики все знали. Їхні посмертні тіктоки і інстаграми рясніють відео про те, як скоро киев будет наш, едем брать киев/харьков/одессу. У телефонах тих самих смажених мальчиків знаходять смс любимим дєвушкам про те, як їдемо х**л*в уб**ать. А любімиє простиє росіянки Свєти, Каті і Ксюші задоволено під‘юджували — «не жалей их, солнышко».
По-друге СБУ уже виклало низку відео із командирами установок «Ураган» — тими самими, якими розстрілювали дитсадок у Охтирці. Саме ці мальчики двотисячних років народження убивають українських жінок і дітей прямо в їхніх ліжках у Харкові, Чернігові, Ізюмі. Вони знають, що роблять — і навіть подекуди на питання, «чи була «команда стріляйте у мирні квартали?». Відповідають — «так точно»…
Третє. Ці «мальчики» за винагороду у 550 доларів прийшли розстрілювати квітучі містечка навколо Києва — Бучу, Ірпінь, Бородянку і Гостомель. У них руки не дрогнули лишати сім’ї з маленькими дітками без дому, звичного способу життя і миру над головою. Ці мальчики — це те маленьке зомбі у колясках під танк Т-34 — яке кілька років тому російська мамаша возила на парад побєдобєсія. Воно виросло, взяло реальний танк, бук, «стрілу» і град — і пішло уб**ати нас. Бо для нього це культурний код.
Чотири. Уже є численні пруфи від СБУ і наших бригад, що були отримані документи про те, як мальчики елітних дивізій і крутих бригад дуже чітко знали, що ідуть на війну з Україною. І ця замурзана брудна орда із таких точок карти Росії — про які я дізнаюсь уперше — не приховує мету вторгення до України. Пограбувати магазини, у**ити цивільне населення, утягнути хоч щось, що погано лежить. Бо в їх хворих мізках наші Баштанка, Охтирка, Чернігів і Буча — це прям лакшері і куркулі. А в російській імперській ідеї — укранець-хазяін то є просто дупа. От тому і виникла ідея денацифінаціі, читай — деукраїнізації.
П’яте. Подивилась світлини документів льотчиків із тих винищувачів, яких я боюсь найбільше уночі. Через яких мене по годині трясе від нервово тремору о другій, третій, четвертій…. «Як там мама?», «Як моя сестра?», «чи матиму я шанс на життя в своїй державі?» — навіть на 20 хвилин заснувши, я прокидаюсь в холодному поті. А в мене дуже сильна психіка. Прямо сталева… так от про пілотів, які бомблять Харків і кидають бомби на Київ — це дуже юні чоловіки. Чимало з них мають успішний досвід розстрілу мирних людей у Сирії. І по ходу вони вирішити, що «могут повторить» тут, в Україні… У багатьох є діти по року, три і чотири. Я дивлюсь на це і мрію про наш локальний Мосад, який помститься кожному за кожну сльозу укранськоі матері і дитини. За кожен крик на похоронах українського героя.
Коли хочеться пожаліти чужих «мальчиків» — згадайте нинішні кадри із підвалів пологових. Де українки народжують під обстрілами у тісних підвалах. Згадайте сумні очі наших дітей, які сплять у метро із питанням: «мамо, а чому Путін хоче забрати мій дім?» Спитайте врешті самі себе — чому ми маємо жаліти чужинців, які прийшли скасовувати українців?
Знаєте, коли більшовики захоплювали Україну — там теж було багато мальчиків. У яких в житті був вибір — уб**ати або здохнути з голоду. Нинішні полонені теж часто кажуть — «ушел на войну, чтобы прокормить семью». Мамо! Та у нас кожен знайде собі три підробітки, щоби сім’ї було добре, але ж уби*ство. Це просто поза межею… Так от про що я — середній вік більшовиків, які почали лізти сараною на Україну в 1917 був 17-18 років. Ми теж маємо пожаліти тих мальчиків, які зламали нас у ХХ столітті?
І останнє. Мені неважливо скільки років окупанту, який прийшов брати Київ і на шляху до нього хріначить усе те, що є мені дорогим і рідним із самого дитинства на Сумщині. Я хочу, щоб він отримав урок. Щоб він знав, що хто до нас із мечем прийде, від меча і загине. Оркостан нарешті має зрозуміти, що Україна дасть по зубам. І лізти сюди табу. Тільки після цього можна говорити, що ми можемо вільно жити і дихати на своїй землі. Щоб «ніколи знову»…
Я роками говорила про те, що нам не вистачає правильної агресії. І здається час її прийшов. Бо треба не просто вмирати Україну, треба робити із ворога гарне добриво під наші соняшники.
І ще одне — поки мальчики всія Росії «освобождают» Україну від дитсадків, пологових, «Епіцентрів» і харчових магазинів - прості росіяни прямо зараз виносять ИКЕА. Бо завтра вони лишаться зі стінкою із сімейного бабушатника. А більше їх нічого не хвилює.
