Скільки б не говорилось про дух і нічим не виправдану агресію Росії, Захід допомагав і допомагає Україні не лише тому. Потрібно визнати, що світ опинився на черговому етапі зміни воєнних доктрин і стратегій, де Україну сприймають не в останню чергу полігоном для випробування нових.
Свого часу так відійшли в історію бойові колісниці єгиптян, слони Ганнібала, фаланги Македонського, дика кіннота гуннів і скорострільні лучники Чінгісхана, спартанські гопліти та середньовічні арбалетники, «черепаха» вікінгів, британські лучники-«бронебійники»…
Російське ж вторгнення в Україну поклало край міфу, що на війні все досі вирішують танки. Причому і міф цей, і тактика, беруть початок ще з танкових армій і рейдів німецького вермахту у другу світову війну. Тобто 80 років всі країни з штанів вилазили, будуючи власні танкові армії та переводячи дороцінний метал. І раптом українські військові стали палити їх як купи торішнього бур’яну.
Тому з відкрившимся потоком допомоги нам протитанковою зброєю усіх можливих модифікацій все доволі очевидно. Всі хочуть пересвідчитись, закрити відповідні програми власної оборонки і звільнити склади для перспективніших розробок.
Якими, тобто новими богами війни, надалі стануть певно що безпілотники. Їх в нас теж вже випробували доволі.
Нам, звісно, не хочеться бути полігоном для чужих озброєнь. Але ж хіба хочеш, мусиш. Хрестимось, щоб обійшлось без подібного прощання ще з гелікоптерами. Сьогодні їх найбільше в збройних силах Тайваню. Бо будь-яка зброя – та ж чехівська рушниця, що до часу висить на сцені…
