Останніми роками пішов такий тренд у кіно- та ігровій індустрії, що зло як зло нецікаве, що треба щоб антигерой викликав хоч якісь позитивні емоції, принаймні був стильним, і щоб там якісь були травми у дитинстві, і тоді образ буде викоикати більше довіри, бо абсолютного зла ж не існує, це вигадка.
І орки з «Володаря Кілець» почали поступатися місцем стильному Джокеру, Круелі ДеВіль з дитячою травмою, і так далі, і тому подібне. Зло перестало бути абсолютним, бо у абсолютне зло перестав вірити глядач.
У абсолютне добро також, до речі.
І ось на мою землю прийшло абсолютне зло. Гвалтівники, вбивці, мародери, вдягнені як бомжі виродки, які залили мою землю кров‘ю, болем і сльозами дітей, припорошили мій чорнозем попелом та мінами, запалили живі факели моїх міст.
І в них немає нічого позитивного. Немає жодної крапельки світла, жодного промінчика добра. Вони навіть не люди у тому розумінні, яке мали на увазі філософи і засновники релігій. Вони зло. Абсолютне, тупе, зголодніле і брудне.
Але світовий глядач не вірить в існування зла. І намагається знайти у ньому щось людське. Що це все Путін, а не російські солдати, що це все від неосвідченності, що це все винна пропаганда, що це одне, що це інше.
Але це брехня.
Вбивали дітей — російські солдати.
Гвалтували жінок — російські солдати.
Катували цивільних — російські солдати.
Палили, знищували, бомбили – російські солдати.
Крапка. Dixi. Finita.
Вони зло. Ми боремось проти зла. Абсолютного зла на своїй землі.
І ми знищимо це зло. Яку б оцінку не поставив цій драмі міжнародний глядач.
І їбаште, котики. Їбаште. Треба заїбашити їх усіх.
