Я бачу, як покидьки мажуть
На нашу втомлену зброю
Жирний клоунський грим.
Я більше не чую, що кажуть,
Мені вже бракує набоїв,
І майже бракує рим.
Я майже не чую серця,
Бо вуха спаскудили звуком
Ці фальшиві чорти .
Я прикладаю люстерце
До губ, і мацаю руку,
Щоб пульс у віри знайти.
Бо я вже майже не вірю,
Нікому, крім тих,
Хто був спина до спини.
З кого спустили шкіру,
Змішали правду і гріх,
В коктейлі під блюз війни.
А замість чартів і ТОПів -
Кривава вата, і грати,
Всередину бо хутром.
Нас вигнали із окопів,
Щоб як щурів загнати
По бліндажах метро.
Тому, що звідси не можна
Відповісти ніяк
Крім – «ні», або «точно ні».
Тому, що навколо кожний
Другий мудак,
Кайфує в своєму лайні,
Тому, що ти був у вогні.
Та що їм вогонь твій, друже?
Коли спекотно, люди
Тут просто врубають спліт.
І їм солодко байдуже -
Друге пришестя буде
Чи другий важкий приліт.
Тому, стоїмо за дверима,
Поки береться цвіллю,
Те, за що все було.
Тому я шукаю рими,
Набої серед вугілля,
Щоб тут хоч щось проросло.
Хтось стелить рушник на порозі,
Посміхається,
Лається, б’є під дих.
Отямся. Ми не в облозі.
Це тепер називається
«Серед своїх».
