Тут мав би бути розділ про римських мореходів, але ми його пропустимо. Бо до грецького мореплавства римляни не додали за великим рахунком нічого, крім «корвусу» («ворона») – штурмового містка, який бронзовим «дзьобом» застрягав у борту ворожого корабля, римські легіонери швиденько по сходні перебігали на ворожу палубу і вирішували свої завдання в звичній їм суходольній манері – фехтуванням на мечах.
Ніякої шани до морської тактики, яка розвивалася століттями.
Розглянемо тільки деякі з необхідних винаходів, зроблених корабелами різних народів, для того, щоб людство отримало можливість битися на морях в колисці цивілізації – Середземномор'ї, до якого належали й Чорне та Азовське моря.
Єгиптяни вигадали папірусні піроги, А-подібні щогли й квадратні вітрила. Й мандрували переважно по Нілу, аж до витоків в Ефіопії. При цьому гребли вони ще не веслами, а гребками – такими як на каное й модних останнім часом в Києві «Драконах» або «драгонботах».
Гребці сидять на колінах лицем вперед, і гребуть в такт ударам барабана на носі. До речі, неясно, хто для цього вигадав використовувати барабан. Чи не турки вже? Хай там як, кочетів і довгих весел в єгиптян ще не було. Якірні камені теж вигадали єгиптяни, вони дозволяли гальмувати рух судна, що проходить пороги за течією Ніла.
Весла з кочетами, і гребців, які сидять спиною в напрямку руху, впираються ногами й тягнуть весло руками вигадали фінікійці. До речі, наше слово «весло» походить з праіндоєвропейського vezlo – щоб ви не сумнівалися ні хвилини, як мандрували предки – по хвилях.
Фінікійці ж вигадали конструкцію наборного човна - з ребрами-шпангоутами, кілем-хребтом, дощатою обшивкою, лавками, на яких сидять гребці, стерновими веслами, й Т-подібною щоглою з прямокутним вітрилом, яке напинали при попутнім вітрі.
Характерно, що якорів у фінікійців ще не було – єгипетське якірне каміння з пробуравленими отворами для мотузок вони вдосконалили дерев'яними штричками, що робило камінь схожим на граблі.
На бойових галерах фінікійців з'явився таран на носу корабля. Фінікійці перевели на свій флот усі ліванські кедри, але таки помандрували морями від Англії (Альбіону) до легендарного трирічного рейсу довкола Африки за часів фараона Нехо. Небезпечне Чорне море, де нема де заховатися від шторму за численими островами, як в Егейському чи Тирренському, вони недолюблювали. Хоча мали колонії принаймні в Босфорі.
Ну і ще чотири винаходи, дотичних до мореплавства, які приписують фінікійцям: вони вигадали гроші, алфавіт, навчилися солити рибу, й фарбувати тканину в пурпурний колір кров'ю молюсків.
Останній винахід був найдорожчий, стільки молюсків треба було виловити для фарбування простенької туніки. Пурпурові вітрила ще довго були ознакою лише царських кораблів. Красиво жити не заборониш. Правда ж, вже інакше прочитується однойменна повість Олександра Гріна про Асоль? Вона чекала не менше, ніж на венеціанського дожа чи візантійського імператора.
Щодо грецьких винаходів я скажу лише одне слово – досконалість. Усе, винайдене фінікійцями, вони вдало запозичили і вдосконалили – від галери до алфавіта й монет. При цьому, на відміну від конспіративних мешканців Сідона й Біблоса – не робили з цього секрету. Принципи грецького суднобудування сліпі аеди з кіфарами оспівували просто на ринкових площах – побудова заблукалим у морі царем Ітаки плота ретельно описана Гомером просто у відповідній пісні «Одісеї».
Саме тому ми досі називаємо парус грецьким словом, а як він називався у фінікійців знають лише знавці мертвих мов.
Отак, пропагандою гарної кораблебудівної практики, греки витіснили конкурентів з Чорного моря остаточно, прибравши до рук усі фінікійські колонії, якщо ті й були. Ось кажуть, що Тіра – сучасний Білгород-Дністровський – фінікійка колонія, яку потім загарбали греки. Не знаю, чи підтверджено це ще чимось, крім назви. Зате знаю, що Бізантій був заснований навпроти фінікійської колонії на азійському березі Босфору.
Про грецьке судноплавство ми вже писали вище. І ось – епоха Риму. Який не вигадав нічого, крім корвусу, але успадкував усі грецькі колонії Чорномор'я, включно з Херсонесом у Криму. Та проявив до них так мало інтересу, що сюди, на край світу, зсилали римських злочинців.
Єдиним відомим римлянином, втім теж засланцем, який до нас доплив, був Поет Овідій. Та й то, чесно кажучи, лише до румунів. Які так надихнулися цим фактом, що перейменували свою Дакію на Романію вже в модерні часи. І вважають справжніми нащадками римлян,- тобто дунайських легіонерів, - саме себе. А в Італії ще невідомо які варварські зайди окопалися.
В історії Риму Чорне море залишилось лише завдяки тому, що Помпей тут провів антипіратську експедицію, і війну з Понтійським царем Мітрідатом Євпатором – останнім суперником Риму в регіоні. Бідненький, намагався отруїтися цикутою на горі Мітрідат в Керчі (Патикапеї), але отрута не подіяла, бо він з дитинства її потроху вживав – привчав організм. Керченський анекдот стверджує, що ось і ми горілку не п'ємо – привчаємо організм. Мітрідата добив мечем вірний раб, а похований він в Синопі в родовій усипальниці. Я плавав, я знаю.
А до речі, ще тут в Херсонесі, філософ Константин, він же слов'янський просвітитель Кирило, з братом Мефодієм, знайшов мощі другого Папи Римського Климента, якого сюди теж заслали, як і Овідія. Мощі привезли в Рим. За церковною класифікацією це було чудо. Філософу Константину за це святий римський престол дозволив запровадити для слов'ян кирилицю, назвавши це богоугодною справою. І той на радощах постригся в монахи й прийняв ім'я Кирила й невдовзі помер. Кирилицю впровадив брат Мефодій. І не в Болгарії, а в Чехії, де зараз якраз латиниця. Ось як все непросто. Але це вже у візантійські часи.
Якими кораблями мандрували ці папи й філософи джерела мовчать.
