Перетворювати вщент програні війни в епічні перемоги – стара російська традиція. Власне, переважно для цього культура їм і потрібна.
Згадайте, що найпристрасніші сторінки «Війни і миру» присвячені Аустерліцу і Бородіну – двом розгромним поразкам російської армії від Наполеона. При чому, зробив це граф Толстой з таким знанням російської православної логіки, що росіяни стали вважати перемогою битву, в якій втратили армію, а після неї ворог спалив столицю. Тобто – столицю теж вони самі. І оригінал «Слова о полку Ігоревім». Цікаво, що починав Толстой теж з епічної поразки, пережитої особисто, - з «Севастопольських рассказов». Він був артилеристом при обороні Севастополя 1854-55 років.
Мені важко уявити, як можна було зробити перемогу з оборони, яка почалася з того, що 11 вересня 1854 росіяни самі затопили на вході в Північну бухту 7 кораблів між Константинівським та Олександрівським равелінами. При чому, при появі першого ж англійського пароплава, між нами кажучи, розвідника. При цьому вони не тільки закрили прохід в бухту союзній ескадрі, але й блокували в ній свій власний флот, який відтоді не міг і носу в море висунути.
Мені здається, англійці самі були розчаровані таким боягузством суперників. Звісно, чи не всі союзні лінійні кораблі вже були парові – на традиційні дерев'яні лінкори в порядку модернізації увіткнули парові машини й гребні гвинти. Звісно, в них було 34 лінкори й 55 фрегатів, супротив 14 вітрильних лінійних кораблів, 6 фрегатів та 6 парових фрегатів росіян. Але англійці сподівалися, що росіяни хоча б тягатимуть свої лінкори пароплавами на буксирі, як вчинили б вони самі. І як вже вчинили французи зі своїми несамохідними броненосними батареями. При висадці союзників у Євпаторії 1 вересня з 360 суден, кожен пароплав тягнув на буксирі два вітрильники.
Англійці, до речі, в перший же день війни мобілізували усі пароплави судноплавної компанії «John Bibby, Sons & Co»» і відкрили постійну судноплавну лінію з Ліверпуля на Варну, а потім на Балаклаву. В Балаклаві побудували причали, а щоб натхнення не марнувати – ще й набережну. Росіян балаклавський променад не турбував понад 80 років від анексії Криму. Хоча, Лев Толстой згадував у своїх дидактичних оповіданнях гульвісу-лейтенанта, який тікав з батареї, щоб пошпацерувати проміж напів-шляхетних дам на Матроському бульварі в Севастополі.
Англійці взагалі налаштовувалися на генеральну битву флотів. Як кажуть в Англії _ «Бийся, як чоловік!» Та де там. Вийшло, що дарма лінкори за три моря гнали, росіяни затопили й роззброїли флот самі – корабельні гармати перевезли на бастіони на березі. Російський флот неначебто вискочив з кімнати на балкон і сам захлопнув за собою двері. Геть проти модної теорії fleet in being, за якою саме існування флоту утримує супротивника від занадто нахабних дій. на театрі.
Тут союзникам карта й повалила. Після висадки французького десанту маршала де Сент-Арно в Євпаторії, який після маршу й переможної битви на річці Альмі отаборився на південь від Севастополя, на півострові Херсонес, союзний флот просто перейшов ув інші севастопольські бухти – в Камишову французький і в Балаклаву британський. Найбільші втрати флоту союзників завдав не супротивник, а листопадовий ураган, в якому вони втратили 53 кораблі (з них 25 транспортів), в тому числі ті, що везли зимову форму, медикаменти й провіант для війська. Тож зимувалося їм потім не солодко. Та що там, 14 листопада в Балаклавській бухті затонув так званий «Чорний принц» - британський гвинтовий фрегат «Prince», який віз для війська платню. Дзвінкою монетою. Фунтами, шилінгами й пенсами у скринях. Та мисливцям на іспанські галеони такого не снилося – платня на цілу армію. Хто його потім тільки не шукав на дні. Не пам'ятаю, чи досі вже знайшли, – для інтриги.
Втім, людина з рушницею їсти собі завжди знайде. А тим паче – з цілим військовим флотом. Лінкори бовваніли в бухтах, за 11 місяців всього 6 разів обстрілювали російські берегові укріплення, а фрегати почали нишпорити беззахисним узбережжям. Союзники зробили набіг на Ялту й трохи розжилися харчами й утеплилися. Весною, по закінченню сезону штормів, новий командувач, французький генерал Пелесьє (де Сент-Арно помер від хвороби на кораблі дорогою в Стамбул) висадив 16-тисячний десант в Керчі. Російський генерал Врангель (не той) з 9 тисячами війська відступив на Феодосію. Власне, тоді ж росіяни пролюбили мінну позицію в Керченській протоці, яку за умови прикриття береговими батареями на ті часи взяти було нереально.
Росіяни саме винайшли якірні міни, а тральщиків ще ніхто не придумав. Тож на Балтиці мінних загороджень вистачило, щоб не допустити британський флот у Кронштадт. В Керчі так не вийшло. Флот союзників прорвався в Азовське море, попри дуже вузький фарватер між фортецею Єнікале й косою Чушка. Затоплення (тут, а не в Севастополі) всього кількох кораблів на фарватері, начебто повністю закрило б вхід в Азовське море. Але англійці розчистили прохід, оскільки артилеристи фортеці втекли слідом за Врангелем. Хай там як, щось баронам Врангелям не щастило в Криму.
Ми не будемо перейматися ходом суходільних боїв під Севастополем, і згадками про те, кого з російських адміралів, що тріумфували в Синопі, підстрелив снайпер, а кому відірвало голову ядром на Малаховому кургані, напишемо тільки про те, що дійсно вражає.
1. Нарізні гвинітвки Бердана французів і гвинтівки Енфілда англійців дозволили вражати російських солдатів з гладкоствольними рушницями зразка 1812 року з втричі більшої дистанції, що вирішило результати всіх битв, де російська армія намагалася деблокувати Севастополь, навіть попри чисельну перевагу. Як під Інкерманом, де 35 тисяч росіян безуспішно атакували 8 тис. англійців, до яких потім підійшли ще 8 тисяч французів.
2. За час облоги англійці побудували «Велику Кримську Центральну залізницю» - 20 миль від Балаклави до передової під Севастополем, по якій постачали снаряди і набої. Тут же вперше з'явився евакуаційний санітарний потяг.
3. Найбільші втрати союзники зазнали не на полі бою – а від хвороб, зокрема холери. Наприклад, французи втратили вбитими 10240 чоловік, а від хвороб померло 75375. В той час як росіяни втратили вбитими 24371 чоловік і від хвороб 88775, попри те, що зимували не в таборі, а в місті. Саме це стимулювало розвиток польової хірургії й лазаретів та медсестринську службу, засновану Флоренс Найтінгейл. З російської сторони хірург Пирогов вперше застосував наркоз для хірургічних операцій.
Що ж до Азовської кампанії 1855 року, то її метою було зруйнувати комунікації з Кримом, якими йшло постачання російської кримської армії з, о диво, Придінпров'я й Кубані. Бо зерно та ковбаси в імперії чомусь родили переважно там, де жили українці. Сам не розумію, чому так. Метою кампанії були міст у Чонгарі та Генічеську й далекий тиловий Таганрог, нападу на який російські генерали геть не очікували.
І хоча обороною Генічеська командував теж Толстой – старий генерал Єгор Толстой та козачий отаман Краснов – «Таганрозьких рассказов» чомусь ніхто не написав і повнометражних фільмів не зняв.(Ви теж це помітили? Врангель, Корнілов, Краснов, Толстой, Меншиков – таке враження, що в росіян історія йде по кругу) Якби не англійські фотографи й кореспонденти, так би всі й забули про Азов. Ну нічого, тим цікавіше для нас.
